| Chapter 13 |
1 |
¶ Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! |
2 |
І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо! |
3 |
І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного! |
4 |
¶ Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, |
5 |
не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, |
6 |
не радіє з неправди, але тішиться правдою, |
7 |
усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! |
8 |
¶ Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. |
9 |
Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; |
10 |
коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. |
11 |
Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. |
12 |
Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. |
13 |
А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов! |